НА ЗГАДКУ ПРО ЛЕГЕНДАРНОГО ДИРЕКТОРА

Були в житті Харкова і нашого заводу люди, значимість яких складно переоцінити: їх внесок у розвиток міста і підприємства величезний.

Таким був і Олег Владиславович Соїч – яскрава, неординарна особистість, талановитий керівник, професіонал своєї справи. Директор, який, як кажуть ті, хто знав його, – за «10 років своєї роботи на цій посаді зробив стільки для підприємства і міста, скільки не зміг зробити на його місці жоден інший за ті 40 років, що його вже немає з нами».

25 грудня 2015 Олегу Владиславовичу виповнилося б 100 років. І 50 років тому, теж у грудні, в 1965-му , він став директором заводу ім. В.А. Малишева.

Соїч був неперевершеним організатором, мудрим директором. Він надав заводові нове дихання. Науковий потенціал підприємства вилився у заснування ХКБД і ХКБМ, був організований обчислювальний центр заводу з використанням ЕОМ, що було новаторством у той час. Звісно ж, на потік став уславлений і неперевершений тоді танк Т-64 із дизелем 5ТДФ з подальшими модифікаціями Т-64А і Т-64К. І тепловозний дизель-генератор 12Д70 і дизель 2Д70 збільшеної розмірності, розроблений і поставлений на виробництво тягач-снігохід – виріб 401А... Заслуги безперечні. Але сьогодні мені б хотілося зупинитися і на іншій особливості особистості цього незабутнього директора .

Ті, хто знав Олега Владиславовича відзначають його людські якості, рідкісний дар спілкування, щирий і без снобізму: регалії, звання і нагороди не зробили його зарозумілим. Приступивши до обов'язків директора заводу, О.В. Соїч насамперед був стурбований умовами праці робітників. За Соїча була розгорнута активна житлова програма, вніс свій внесок Олег Владиславович і до будівництва харківського метро. Універсам, реконструкція заводської поліклініки та ДК « Металіст», благоустрій 17-ї лікарні – все передбачив цей директор для своїх заводчан. У Старому Салтові була побудована комфортна база відпочинку, яку з тих часів так і називали «база Соїча », він сам там був постійним гостем, був абсолютно доступний , зрозумілий і близький кожному. Мабуть, газетної смуги буде замало, щоб перерахувати всі ті нездійснені плани та починання, на які був такий щедрий Олег Владиславович – керівник від Бога, що уболівав за завод і робітників. І ми пам'ятаємо його. А з часом, на відстані, такі люди цінуються все більше...

У день його народження на будинку, де він колись мешкав ( на вулиці Миру, 5 ) була відкрита меморіальна дошка, з ініціативи профспілкового комітету та за підтримки адміністрації завода. І про нього говорили в цей день багато і дуже тепло ветерани підприємства, ті, кому довелося працювати і жити з ним поруч в один час. Складний і жорсткий час обмежень, які Олег Владиславович умів дипломатично обходити, залишаючись справжньою Людиною і великим Директором .

Українська