НАШ ОСТАННІЙ ГЕРОЙ

Марія Яківна Парамонова, Герой Соціалістичної Праці (я не знаю, чи можна зараз, у світлі декомунізації, писати ці слова... але немає до них синоніма, тож напишу, і далі за текстом, адже за ними – роки саможертовної праці на благо батьківщини, як би вона тоді не називалася...). На сьогоднішній день ця жінка – остання з «малишевців», хто носить це горде звання (яке абикому, до речі, тоді не давалося) .

Сьогодні, 11 січня, їй виповнилося 90 років. Дев'ять десятків років складного, важкого деколи , але життя активного і діяльного. Такого ж, як доля заводу: воєнна та повоєнна історія його, епоха відновлення, розвитку, розквіту, трудових подвигів, фонтануючих ідей і планів і щоденної відчайдушної самовіддачі кожного на користь країни, армії, в ім'я їхньої сили і розвитку.

Марія Андронова прийшла на завод у Кірові у 1942-му, зовсім дівчиськом, у 16 років. І потім юна фрезеровщиця повернулася з евакуації разом із заводом до Харкова, який і став з тих пір її рідним містом. У 1946-му вона виступила з ініціативою достроково виконати завдання першої післявоєнної п'ятирічки шляхом впровадження швидкісних методів праці. Ініціатива була почута, підтримана, схвалена – на заводі, у Харкові, в країні ширився в тому числі і з її легкої руки рух за ударне виконання п'ятирічного плану. Ім'я Марії Парамонової стало відомим, вона стала впізнана і шанована: фото в газетах найвищих рівнів, замітки про неї, її активна життєва позиція – учасниця всіляких зльотів та з'їздів, двічі обиралася депутатом обласної Ради, кілька років на громадських засадах вона була позаштатним секретарем облпрофради. Марія Яківна «горіла » на роботі. Займаючи активну життєву позицію, небайдужа до всього, що відбувалося в країні і на підприємстві, завжди повна ентузіазму і рішучості, вона не могла бути осторонь суспільного життя. Але насамперед – була людиною на своєму місці, на своєму робочому місці. Вона працювала багато і якісно. Слово своє стримала, всі можливі на той момент плани перевиконала і далі – 50 років віддала заводові, своєму рідному інструментальному виробництву – цеху №720, де пам'ятають і шанують її і понині. З 1950-го року вона була майстром дільниці: грамотним, професійним і разом з тим людяним керівником і наставником багатьох і багатьох поколінь її учнів. Я вітала Марію Яківну з ювілеєм особисто. Зібрана, активна, при ясному розумі і пам'яті, ця мила і усміхнена жінка тепло приймала привітання своїх колег, друзів, родичів. Вони говорили про неї багато і добре. І дуже щиро. Тодішні дівчата- заводчанки, зеленими і невмілими приходили вони на завод, а потім дякували Марії Яківні за науку: сувора, але справедлива, вона навчала їх наполегливо всьому, що знала сама. А потім «відправляла в декрет», як жартували вони. Тому що завжди могла зрозуміти і підтримати, тому як сама була справжньою жінкою, красунею і розумницею з чарівною усмішкою. І ось під головуванням цієї неординарної людини виконувалися всі найскладніші завдання з інструментального виробництва – чітко, ідеально, вчасно.

У 1960 році М.А. Парамоновій було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. Марія Яківна – людина скромна. А тому завжди вважала нагороду цю не своєю власною, а гідною оцінкою праці «всіх моїх друзів і товаришів по роботі», як вона каже і зараз. Мила, приємна в спілкуванні, ввічлива і інтелігентна жінка із зіркою Героя на грудях: знак був гордо приколений до ошатної кофтини. З такою Марією Яківною Парамоновою я познайомилася, такою її запам'ятаю. Але щоб запам'ятати краще – хотілося б завітати і на її 95-річний, і на 100-річний ювілеї.

Здоров'я Вам, Маріє Яківно! Такі як Ви зробили завод, збудували його, примножили його славу і значимість. І завод вдячний Вам, правда.

Людмила Северова,

прес-секретар ДП «Завод ім . В.А. Малишева»

Українська